Виявляється, саме вони колись стали рушієм — болючим, хаотичним, але дуже потужним.
Ми як особистість формуємось у перші 6–8 років. Усе, що з нами було – любов або її відсутність, батьківські «будь зручним» або «будь найкращим» – усе це стає основою не тільки наших болей, але й наших перемог.
Ти не був би таким, якби не пройшов це.
І це не про романтизацію травми.
Це про усвідомлення: іноді саме наш біль штовхає нас до зростання, до досягнень, до статусу. А терапія – про те, щоб далі жити вже не з болю, а з ясності.
Без страху. Без боргу.
Якщо вам відгукуються сенси — можливо, настав час дозволити собі підтримку.
Не потрібно знати “точно чому”. Іноді достатньо просто відчуття. Навіть якщо не все зрозуміло. Навіть якщо трохи страшно.
Також вас може зацікавити
/ Інші тематичні статті /
Маєте питання?
/ Залиште повідомлення — я відповім особисто /